Untitled Document

История военной разведки Украины

 
 

Просмотры страницы

Історія створення ГУР МО України

Виртуальная экскурсия по музею Главного управления разведки МО Украины.

Далее материал с официального сайта ГУР МО Украины

Офіційно воєнна розвідка України веде свій родовід з 7 вересня 1992 року, коли Президент України підписав Указ про створення Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони України. Проте воїни-розвідники не забувають, що розвідка української держави має глибокі історичні корені. Вона розвивалася разом із Київською Руссю та Козацькою Державою.
 
Рання історія розвідки  
Навіть не фахівцю зрозуміло, що без досконалого вивчення стану військ і тактики противника, його місцезнаходження, маршрутів пересування та району майбутньої битви не могло бути переможних княжих походів на Візантію, Хазарський каганат, Прибалтику, до Волги, Каспійського моря і Закавказзя.

Останні дослідження з історії української розвідки дещо висвітлили таємні сторони доби козацько-гетьманської держави. Аналіз виявленого комплексу джерел дає підстави стверджувати, що з самого початку Національної революції Б.Хмельницький, спираючись на традиції козацького розвідувального мистецтва, поряд з формуванням національної армії першорядного значення надавав організації розвідувальної служби. І вже протягом 1648р. - першої половини 1649р. визначилася її організаційна структура; об`єкти, цілі, напрямки, методи й прийоми діяльності, які в наступні роки одержували подальший розвиток, вдосконалювалися.

Б. Хмельницькому вдалося впровадити розвідників не лише до офіцерського корпусу армії Речі Посполитої, близьке оточення окремих політичних діячів, а навіть короля, що забезпечило надходження цінної інформації військового й політичного змісту.

Вражає глибина агентурного проникнення: розвідники діяли за сотні, а й інколи й за тисячі кілометрів від Чигирина, причому не лише на терені Білорусії, Литви й Польщі, але й інших країн. Не можна обминути увагою факт успішної взаємодії українських розвідників із шведськими й трансільванськими розвідниками на території Польщі, Чехії, Моравії, Сілезії та Австрії. За думкою дослідника Ю.Джеджули, українська розвідка однією з найперших у Європі того часу вдалася до методів масового збору необхідної інформації.

В усіх воєнних кампаніях (за винятком Охматівської в січні 1655 р.) розвідувальним чатам Б.Хмельницького завжди вдавалося вчасно і точно встановлювати маршрут пересування противника та місце його перебування, задуми польського командування і чисельність армії, стан обороноздатності міст - фортець тощо.

Розвідка наприкінці 1650р. діяла настільки ефективно, що її дані дозволяли гетьманський канцелярії складати звіти засідань не лише сейму, але й таємної королівської ради.

Розвідка доби Української революції  
Утворення й становлення розвідки доби Української революції 1917 - 1921 років було закономірним явищем еволюції національної державності від автономії до повноправної суверенної держави й відбувалося у надзвичайно складних внутрішніх і міжнародних умовах.
Разом із українською державністю відроджувалася діяльність національних спецслужб, становлення військового аташату. В добу Української Народної Республіки першим в історії України військовим дипломатом став офіцер українського війська Юрій Гасенко, якому в грудні 1917 року Генеральний секретар УНР надав мандат і інструкцію для здійснення спеціальної місії за кордоном. За обмежений час Ю.Гасенко зумів провести цілу низку важливих заходів організаційно-дипломатичного і розвідувального характеру у Відні, Берліні, Парижі, Лондоні, Римі, Вашингтоні та деяких інших столицях.

В період Центральної Ради було здійснено перші кроки на шляху будівництва вітчизняних спецслужб, котрі мали вирішувати питання захисту безпеки України. Однак слабка боєздатність цих інституцій у справі захисту інтересів держави як на внутрішньому так і на зовнішньому фронтах разом з несприятливою для країни розстановкою політичних сил, відсутністю її надійного збройного захисту, залежністю уряду від іноземної окупаційної влади і привели Центральну Раду до політичного краху.

З приходом до влади керівництво Гетьманату зберегло кадри воєнної розвідки, запровадило заходи з вдосконалення її системи. В цей час для здобуття різнопланової військової, воєнно-політичної та військово-технічної інформації щодо країн імовірного чи діючого противника широко використовуються різні форми агентурної роботи, технічні засоби, насамперед радіоперехоплення, військова авіація. Здійснювалася аналітична обробка здобутої розвідувальної інформації. Поступово налагоджувалася діяльність представницьких резидентур закордонного відділу Генштабу.

Розвідувальна діяльність Директорії не тільки зберегла в основному напрями, форми та методи збору таємної інформації Гетьманатом, але й розвинулася в організаційному відношенні як в горизонтальному, так і вертикальному вимірах. Оперативніше здійснювалося інформаційне забезпечення Армії УНР на тактичному й стратегічному рівнях. З цього приводу дослідник Я.Тинченко зазначає: “...українська розвідка іноді мала дані про червоні та білі війська більш точні, ніж навіть їхні командування”.

З метою удосконалення структури центрального апарату воєнної розвідки та створення системи регіональних органів з широкомасштабним планом дій у травні 1920 року при Розвідочній управі Генштабу утворюється Інформаційне бюро (скорочено “ІНФІБРО”) на чолі з полковником М.Красовським. Про ефективність роботи “ІНФІБРО”, свідчить той факт, що більшовики призначили за голову кожного співробітника цього органу по 300 тисяч карбованців.

Радянські часи  
Радянський період воєнної розвідки став одним із найдраматичніших її етапів. Створена практично наново, оскільки майже всі воєнні агенти царської розвідки відмовилися від співробітництва з новою владою, за короткий час змогла створити мережу джерел в основних країнах Європи та Америки. У передвоєнний період існували резидентури в 45 країнах, враховуючи фашистську Німеччину та її союзників.

Це дало можливість воєнній розвідці узнати про створення антикомінтернівського блоку, відслідковувати всі військові приготування Німеччини, викрити план війни (план “Барбаросса”) одразу ж після його підписання Гітлером і терміни нападу на СРСР. Не вина розвідки, що здобута інформація воєнно-політичним керівництвом країни належним чином не була використана.

Навпаки, слід відмітити, що вся ця важлива і колосальна робота була проведена не зважаючи на репресії, які знищили значну частину досвідчених кадрів і нанесли важкий удар по мережі джерел та її керівникам.

Розпочата Велика Вітчизняна війна була серйозним випробуванням для воєнної розвідки. Під час війни, після невдач першого періоду, вона постійно нарощувала зусилля щодо забезпечення бойової діяльності Червоної Армії. В тилу німецьких військ була розгорнута партизанська війна та діяльність розвідувально-диверсійних груп. В наслідок під укіс летіли сотні ворожих ешелонів із солдатами, підривалися шосейні і залізничні мости, були вбиті та взяті в полон тисячі німців, захоплено декілька тисяч таємних документів.

Батьківщина високо оцінила роботу відважних розвідників, нагородив десятки тисяч з них державними нагородами, майже 600 чоловікам було надано звання Героя Радянського Союзу.

У післявоєнний час розвиток і зміцнення розвідки досить швидко здійснювалися на основі накопиченого досвіду роботи в складних умовах міжнародної обстановки під загрозою перетворення “холодної війни” в “гарячу”, проте свої завдання вона вирішувала безперервно і досить ефективно, з опорою на прошарки населення країн НАТО, які розуміли небезпеку нової світової війни, котра могла б знищити людство.

Вся історія української розвідки, при всій різноманітності функцій, форм і методів роботи та унікальності ситуацій, свідчить про те, що головною, наскрізною ідеєю, котра надихала кращих представників на подвиги, є служіння Українській державі.

Високі вимоги професії до особистості заложили вже історичні традиції того, що в розвідку завжди йшли найбільш хоробрі, віддані державі і народу люди. Вони добре розуміли в ім`я яких цілей і благородних ідей беруться за неймовірно важку й небезпечну справу.

Так було коли за дорученням Б.Хмельницького Микита Галаган немовби випадково потрапив в засідку і пішов на тортури з метою дезінформації ворога про стан і кількість військ козаків.

Яскравим прикладом цього може служити постать українця Юрія Кульчицького. Під час облоги турками Відня (1683р.) він двічі перетинав ворожий стан і перепливав Дунай з намаганням передати австрійським військам відомостей про стан в облозі та зі звісткою про поспішаючу допомогу. За свій подвиг (порятунок Відня!) мужній український розвідник Юрій Кульчицький в нагороду отримав 300 мішків трофейної кави, що дозволило йому відкрити одну з найперших в Європі кав’ярн. А Відень ще й досі прикрашає пам’ятник розвіднику Ю.Кульчицькому.

У всьому світі в аннали видатних розвідувальних операцій ввійшов порятунок у січні 1945 року розвідувальною групою “Голос” під командуванням капітана Євгена Степановича Березняка польського міста Кракова від повного знищення.

Ці імена стали своєрідними символами воєнних розвідників України.

Розвідка незалежної України  
Є цілком закономірним той факт, що із розпадом Радянського Союзу і виникненням незалежної держави Україна забезпечення розвідувальною інформацією керівництва держави, командування Збройних сил, а також штабів військ було налагоджено відразу ж найбільш свідомими та патріотично налаштованими воїнами-розвідниками з метою захисту її безпеки та суверенітету.

В організаційне ядро, що відпрацьовувало необхідні розпорядчі документи, готувало аналітичні матеріали та формувало правові засади існування воєнної розвідки України, увійшли як співробітники розвідувального відділу штабу Київського військового округу, так і інші офіцери, котрі запропонували свій досвід і знання наново утвореним структурам воєнної розвідки України.

На основі військової розвідки Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, армії Протиповітряної оборони, 17 Повітряної армії та частково Чорноморського флоту утворювалася фактично нова розвідувальна структура, оскільки вона не мала ні зовнішньої розвідки, ні бази для підготовки кадрів.

Не зважаючи на відсутність всієї необхідної інфраструктури ( в першу чергу, органів обробки інформації вищого рівня), на початковому етапі будівництва Збройних Сил України, дана структура дозволила забезпечити існування прототипу системи військової розвідки та її інформаційної складової, проте, вона не могла вирішувати весь комплекс завдань, що притаманні системі військової розвідки держави.

У зв’язку з даними обставинами, на початку 1992 року військово-політичне керівництво держави прийняло рішення щодо формування декількох додаткових розвідувальних структур та органів (більшість з яких мали у своєму складі інформаційні підрозділи).

В лютому 1992 року почалося формування управління розвідки ГШ МО України під керівництвом спочатку полковника Кузьміна М.М.‚ потім - полковника Віданова А.В.‚ а з липня 1992 року - генерал-майора Легомінова В.І. В цей же період часу паралельно відбувалося утворення управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони України на чолі з генерал-лейтенантом Скіпальським О.О. Данні структури взяли на себе функції планування та управління розвідкою, а також обробки й аналізу розвідувальної інформації з підготовкою відповідних поточних, оперативних та термінових документів.

Подальше вдосконалення розвідувальної системи у відповідності з набутим досвідом роботи за новими умовами призвело до об`єднання в жовтні 1993 року двох організацій в Головне управління воєнної розвідки Міністерства оборони України й оптимізувало схему розвідувального процесу.
       
      Далее
© Фонд ветеранов военной разведки
**********
™ В.Раевский 2010

Все права принадлежат Фонду ветеранов военной разведки
Powered by Fixe CMS 6.5

[ Страница сгенерирована за 0.005 сек. ]