№ 09'2007

Олександр ГАЛАКА: «Українська військова розвідка завжди сповідувала принцип — бути поза політикою та поза конкуренцією»

Редакція часопису висловлює подяку прес-службі ГУРу МОУ за сприяння у підготовці матеріалу

Компактна і мобільна структура Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ) вже давно стала важливою частиною системи забезпечення національної безпеки країни. З року в рік співробітники військової розвідки, незалежно від рівня фінансування, вирішують ті завдання, які ставить перед нею держава: інформаційне забезпечення органів влади, вищих осіб держави стосовно національної безпеки країни.

Про здобутки української військової розвідки кореспонденту «Війська України» розповів начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Олександр Галака.

— Важливою віхою на етапі становлення ГУРу стало прийняття в 2001 році Закону України «Про розвідувальні органи України». По суті, цей закон визначив правові основи діяльності розвідувальних структур України. З його прийняттям військова розвідка одержала статус спецпідрозділа органів державної влади. Закон також визначив й основні завдання, принципи, методи і засоби діяльності, права розвідувальних органів, а також правовий статус їх співробітників.

Для такої держави, як Україна, особливо важливим є взаєморозуміння із сусідами — адже саме в проблемах відносин із суміжними країнами і приховуються головні погрози національній безпеці. Цілком упевнено можу сказати: з російськими, білоруськими, польськими, румунськими, чеськими, словацькими, угорськими, грузинськими колегами у нас склалися відмінні партнерські відносини. І це дуже важливо.

Слід наголосити, що за останні роки наша діяльність зазнала значних змін. Відповідно до теорії підготовки і проведення операцій головним завданням військової розвідки СРСР було вчасне попередження командування про початок безпосередньої підготовки супротивника до війни. А згідно з теорією воєнного мистецтва військова розвідка була видом оперативного забезпечення операцій. За моїми особистими оцінками, на цьому зосереджувалося не менш 80% зусиль військової розвідки, і не більш 20% відводилося завданням стратегічної розвідки, орієнтованим на отримання інформації для вищого військово-політичного керівництва.

З розпадом Радянського Союзу і завершенням періоду глобального протистояння змінився і характер погроз національній безпеці. Саме цим визначається, головним чином, роль і завдання військової розвідки України на сучасному етапі. Об’єктивно, з багатьох причин цінність розвідки як виду оперативного забезпечення операцій значно знизилася. По-перше, сьогодні Україна обрала шлях європейської та євроатлантичної інтеграції і не планує операцій, аналогічних радянським. По-друге, були підписані Договір про звичайні збройні сили в Європі і Віденський Документ, що фактично подають повну інформацію про склад і розташування угруповань військ усіх європейських держав у мирний час. Такі відомості тепер не треба розвідувати. Проте водночас стає актуальнішим забезпечення стратегічною інформацією миротворчих операцій і, особливо, вищого керівництва країни. Таким чином, можна з упевненістю сказати, що в діяльності військової розвідки зростає значення стратегічного компонента, а її місце в системі державної влади виходить за межі одного відомства. Схожі тенденції, за словами закордонних колег, спостерігаються й у військових розвідувальних органах інших держав.

Кілька слів хочу сказати про зміни, що відбуваються в розвідувальному забезпеченні Збройних Сил. Останніми роками для Збройних Сил України новим завданням стала участь у миротворчих операціях, зокрема в таких країнах, як Ліберія, Сьєрра-Леоне, Ліван, Ірак. Цим зумовлені й нові завдання військової розвідки — розвідувальне забезпечення миротворчих контингентів з метою захисту українських військовослужбовців. Нам довелося змінювати пріоритети, що вимагало значних зусиль, особливо щодо підготовки людей, починаючи від вивчення мови і закінчуючи особливостями дій у складних кліматичних умовах. Я вважаю, що ми успішно впоралися із цими проблемами.

Слід визнати, що наша розвідувальна діяльність здобула деяку самостійність. Мабуть, не випадковим є той факт, що за законом ГУР має статус спеціального органа державної влади, він підпорядковується Президенту і фінансується за окремим рядком бюджету. Це свідчить про зростання державної важливості військової розвідки.

— Досвід яких країн використаний при створенні моделі української військової розвідки?

— Я твердо переконаний: не можна порівнювати українську розвідку з «тим, що в них», і от чому. Насамперед, в Україні ця структура створена зовсім недавно, лише 15 років тому, і, що найголовніше, практично «з нуля». Адже якщо в радянські часи в Україні були регіональні, республіканські органи управління, наприклад, МВС і КДБ, то структура ГРУ ГШ ЗС СРСР «замикалася» на Москву. Були розвідувальні компоненти військових округів, частини радіорозвідки, інші структури, але був відсутній стратегічний компонент. Саме в його створенні і полягала головна проблема, вирішення якої 1991 року розпочав перший начальник ГУР МОУ Олександр Скипальський разом з групою українських офіцерів.

Ставку тоді було зроблено не на копіювання радянського ГРУ, не на створення чогось подібного, а на формування структури, яка відповідала б сучасним потребам незалежної України. Визначалося, що українська військова розвідка має розвиватися у взаємодії з іноземними колегами. Це кардинально відрізнялося від радянського принципу повної ізоляції і глобального протистояння у світі. Хоча безумовно, при створенні ГУРу був використаний досвід як радянський, так і наших найближчих країн-сусідів, а також таких країн, як США, Британія, Ізраїль, Німеччина. Усе це врешті–решт дозволило створити цілісну систему вітчизняної розвідки, з усіма атрибутами розвідок передових країн світу.